Неулюблена

Осінь...Не люблю її.Важко переносити дощ, важко звикати до холоду. Місто сіріє. Люди бігають туди-сюди, туди-сюди. Усі квапляться : на роботу, в школу, в університет. 

Зранку не хочеться прокидатись. Чому? Та все через погоду. Темно, холодно, сиро. Дзвенить будильник : 6.45. Хочеться літа...Хочеться прокидатись в обід і бачити сонце за вікном. Хочеться знати, що не потрібно вставати зранку і кудись бігти.

Ще одна причина, чому не люблю осінь, так це через те, що саме в цю пору потрібно розлучатись з близькими. Можливо, саме через це стає так холодно. Холодно в душі. Дуже. Йдеш вулицею і шукаєш очима рідних. Інколи здається, що бачиш когось схожого, обертаєшся, хочеш наздогнати, але через секунду розумієш, що помилився. І йдеш далі. Мусиш йти, бо треба бути на парах, вчитись. Часто думаєш, що усе це не має сенсу, якщо немає поряд найважливіших. Але знаєш, що вони у тебе вірять.

Навіть день народження не приносить радості. Багато хто каже : "Я люблю осінь, тому що в цю пору у мене день народження." Я не з таких. Після очікування свята часто настає відчуття спустошеності.

Осінь подобається лише тоді, коли сидиш у парку на лавці з коханою людиною, обіймаєш її і дивишся, як падає листя. Або просто гуляєш вулицями. Ці рідкісні моменти змушують любити осінь. Правда, ненадовго.

Листопад, дощі, університет, будні... А з чим у мене асоціюється осінь? З холодом і розлукою.