А ти вмієш чекати?

Годинник давно пробив першу, але спати досі не хочеться...Та й не "можеться". Якісь думки лізуть в голову, але важко сформулювати. Стараюсь перебити цей потік емоцій, п`ючи гарячий чай. Чесно кажучи, не дуже вдається...

Ненавиджу чекати. Чекати поїзда, дзвінка, літа, кінця пари, подругу, яка довго збирається, дня, коли можна виспатись... Інколи, очікуючи на щось або на когось, ми втрачаємо свій час. Найважче - чекати на взаємність. Найважче і, водночас, найдаремніше. "Чекати - найважча робота, що мукою справді стає", - писав В.Крищенко. 

"Чекаю", - Боже, як легко нам вимовити це слово, але як важко виконати дію! Душу зсередини розриває, коли знаєш, що чекаєш даремно, але ж чекаєш... А навіщо, ніколи не задумувались? Чекаєш, бо надієшся, чекаєш, бо віриш, чекаєш, бо любиш... Любиш?

Прийшло недавно запитання в ask.fm : "Чи погоджуєшся ти з висловом: Краще страждати від невзаємної любові, ніж від її відсутності?" Як може бути "краще страждати від невзаємної любові"? Як "страждати" взагалі може бути "краще"?! На мою думку, людина, котра придумала цю фразу, ніколи не страждала через невзаємне кохання і не розуміє, наскільки це важко.

Але й відмовитись кохати - не вихід. Так що ж робити, що обрати? Ми, зазвичай, обираємо очікування...очікування взаємності. Але ми ж не любимо чекати!?

Стільки тавтології вжито, але по-іншому неможливо. Пафосні гіперболізовані фрази тут зайві, лише повтор цих важливих слів додає внутрішнього напруження, допомагає нам емоційно повно відчути або намагатись відчути тягар очікування.

Кажуть : "Очікування радості, теж радість." Але ж М.Ешенбах пише: "Спокійно чекати ми можемо лише тоді, коли нам вже нічого чекати."

Люди - це такі істоти, які завжди ускладнюють собі життя. Особливо переймаються вони цією "любов`ю". І страждають через це.

Але ж усі ми знаємо, що коли любиш, то і віриш, і надієшся, а отже й чекаєш... І нікуди від цього не дінешся, бо любити - це не просто віддавати людині частинку душі і серця. Любити - це вміти чекати. А ти вмієш чекати?